Новини

«Рабів до раю не пускають?»
З початку Бог створив людину вільною на своїй землі. З давніх-давен були люди, які хотіли володарювати всіма, але воля – це те, чого не забрати з людської душі, вона глибоко захована і вкорінена з самого народження в кожному з нас. Людину охрещують, щоб зло не заволоділо її волею. Коли ми були дітьми, то здавалося нам, що батьки обмежують нас, не дають права вибору. Але є велика різниця між обмеженням та оберіганням. Усі,мабуть, пам’ятають, як хотілося з’їсти дві цукерки, а не одну, а нам не дозволяли, але не для того, щоб завдати болю, а вберегти. Так і Бог дарує кожній людині волю, щоб ніхто не зумів заподіяти лиха людині.
Хто такий раб? У кожної людини є різні думки, але в одному вони збігаються, раб – це людина без волі. Та чи правильне таке твердження, адже волю неможливо забрати в людини. Коли відбувається поневолення, в кожній людині з’являються такі якості, які спершу їй не притаманні, це – гордість духу, мужність, бажання боротьби за правду. По суті, кожен з нас раб, раб своїх звичок, своїх смаків, стилю життя, який веде кожен з нас, але це не означає, що це погано. Якщо людині добре і ніхто не зазіхає на її волю, то це і є наше життя. На думку спадає постать Тараса Григоровича Шевченка, який був одним з яскравих прикладів волелюбної людини, який знав, що воля – це те, що дане Богом і тільки сам Бог може її забрати. Вислів «Рабів до раю не пускають» приписують кошовому отаману Запорізької Січі Іванові Сірку. Вираз цей можна назвати дуже суперечливим, особливо з цим висловом сперечатиметься людина віруюча, адже до раю пускають рабів Божих. На мою думку, ці слова були сказані для підтримки духу воїнів, які завжди боронили нашу рідну Україну, проте ці слова – це девіз, який кожен українець пам’ятав би і шанував пам’ять людей, які віддають життя за свою волю та волю інших.
Українці, мабуть, найволелюбніший народ з-поміж усіх, але за іронією долі мають її найменше. Українці – нація, серця якої люблять милуватися природою. Нація вільна і залишається вільною навіть в полоні під страшними тортурами, адже людський дух неймовірно важко зламати. Щоб не сталось, ми завжди маємо пам’ятати про те, що в наших жилах тече козацька кров, а наші серця б’ються в унісон крізь століття з людьми, які боролись за вільну країну, за свій народ, з усіма, хто поклав життя століття тому і тепер, адже поки живе пам’ять, живуть і люди, всі ті, хто бажав кращого майбутнього своїм нащадкам. На долю України припало чимало чорних сторінок історії, тому Бог наділив українців неймовірною волею і жагою до життя, бо якщо Бог дав, то означає, що знав, що витримаємо, з важкими подихами тримаючи цей символ Української волі та не даючи йому впасти, символ який передавали від покоління до покоління і кожен, чиє серце горіло, був незламним у цій боротьбі.
«Борітеся – поборете, вам Бог помагає, за вас правда, за вас слава і воля святая.» Доки ми пам’ятаємо, доти ми вільні українці і наші пращури дивляться на нас з гордістю. « І на оновленій землі Врага не буде супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі.»
Звертаюся до всіх українців, не рабів, а вільних, свобідних душею і тілом людей ! Уміли любити справжні українці і навіть в спільноті, де зневажають Україну, своїм прикладом показали, на що здатні.
Слава Україні! Героям Слава!

Твір-роздум
«Рабів до раю не пускають?»
Хто такі раби? Це люди, які не мають прав, волі, свободи слова і навіть власної думки. Вони погоджуються з брехнею, несправедливістю, пригнобленням. Їм байдуже на майбутнє своєї родини і батьківщини.
Україна – суверенна, незалежна держава. Та чи ми були незалежними? У нас не було довіри до влади, яка створювала ілюзію, що все добре, коли все було жахливо, і налаштувала проти себе свій народ. Але чи українці – це раби? Ні. Ми могли ними стати, але не стали. Ми вийшли на Майдан і довели, що ми – нація, яка буде боротися, що ми сильний та чесний народ. Ми стали проти влади, проти корупції, проти брехні, тому що в одну мить зрозуміли: якщо ми це не припинимо, це не припинить ніхто. Народ заплатив велику ціну за свою свободу. І продовжує платити її на Сході. Українці борються проти окупанта, який не може змиритися з незалежністю нашої держави. Він хоче забрати в нас волю, зробити нас своїми рабами. Але дух козацтва, який заново відродився в серцях нашого народу, надихає скинути кайдани. Українці завжди любили свободу і боролися за неї. У нашій історії завжди були люди, які вели Україну до незалежності. Можна із впевненістю сказати ми – не раби, а справжня нація і заслуговуємо на рай!